День Небесної Сотні. Без права на забуття …

 
 
Тихо плаче Україна,
Сльозами та кров’ю
Кат будує своє завтра
На горі людському.
Гірко плаче Україна
І тяжко ридає,
Своїх синів, що померли,
Сльозами вмиває.
Плаче ненька Україна,
Плаче кожна мати,
Та, що сина відпустила
Волю здобувати …
(Т.Г. Шевченко)

 

… Коли на Майдані вже не вбивали, коли загиблих, принісши на руках, оплакали тисячі, віддавши їхні тіла рідним, коли душі нескорених, які поклали своє життя серед барикад, водометів, пекла вогню, снігу, свисту куль, крові, виття сирен «невідкладної допомоги» змахнули крилами й одягли лати янголів, – там виросли інші барикади – із живих квітів …

Нині, в день чергової річниці найтрагічніших днів протистояння на Майдані, ми – наставники, разом зі своїми студентами, вшановуємо пам’ять загиблих за нашу гідність, свободу, святе право українського народу позбавитися ярма лукавих. На ФВМ вже традиційно палає свічка в куточку ПАМ’ЯТІ полеглим Героям на Майдані Незалежності, Грушевській, Інститутській у лютому-березні 2014 року, як заклик до всіх нас відчути й розділити велику любов, неймовірну відповідальність, нечуваний героїзм і невимовний трагізм Революції Гідності й тих хто вижив, і тих хто загинув від рук так званих легітимних убивць …

Смерть не покидає багатостраждальну Україну … Наші рани не можуть загоїтися, адже агресор підступно ввірвався до нашого дому, відібравши Крим, під гаслом «гуманітарної допомоги» завізши й розтиражувавши смерть на Донбасі.

Тож, тихо промовимо до всіх Героїв, на перший погляд, звичайних, але таких безстрашних хлопців, словами української письменниці Оксани Забужко:

«… Простіть, хлопці.  Простіть, наші світлі й безповоротні, – ті, на кого Україна так трагічно збідніла. І, будь ласка, не відпускайте, тримайте далі над Україною свою Небесну Варту. Моліть Бога за нас усіх».

 

Наталія Букалова, наставник 3 групи 1 М курсу ФВМ