Наближається сумний ювілей – скоро три роки від початку російської експансії в Україні. Спочатку Крим, потім Іловайськ. Приголомшені українці не могли повірити у страшну реальність, у те, що росіян, яких звикли вважати братнім народом, можна зупинити лише зброєю. Зрештою Донбас переконав всіх у тому, що Росія, порушуючи всі цивілізаційні закони і норми, прагне знищити Україну. Аргументація тисяч смертей, десятків тисяч поранених, мільйонів біженців виявилася переконливою. Росія зосередила на Донбасі колосальну кількість військ та воєнної техніки, швидко та масштабно мілітаризує окупований Крим, водночас рішуче витісняючи звідти все українське та кримськотатарське. Очевидно, що зупинятися не планує.

Більшість українців зрозуміла: агресія Росії має глобальний характер, в основі якого – неприйняття Росією незалежної України. Агресія буде продовжуватись, видозмінюючись. Сьогодні це «гібридна» війна. Вона ведеться високофаховими спеціалістами з маніпулятивних інформаційних технологій та пропаганди. На жаль, успіхи Росії у цій війні немалі. Досить згадати їхніх численних закордонних прихильників або принаймні тих, що толерують російській агресії. Боляче дивитися, як повела себе (здавалося б, передова) російська інтелігенція... Соромно, але значна частина, якщо не більшість з них, – на боці агресора.

Але Україна тримається, вона не сама, і неодмінно переможе! Запорукою цьому є героїчна боротьба українського народу, адже завдяки волонтерам і українському війську пряму військову агресію призупинено, і те, що майже весь світ з нами. Резолюції Генеральної асамблеї ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, РЄ, Євро- парламенту і парламентів більшості держав Європи, заяви видатних світових особистостей однозначно називають агресора агресором і підтримують Ук­раїну. Санкції західних держав крім економічного ефекту мають не менший психологічний вплив.

Але війна триває. Її складовою є війна за мізки людей. Вона не менш важлива, може, й набагато важливіша, ніж війна за територію. І голови науковців далеко не найгірший трофей у сьогоднішній гібридній війні. І тут можуть бути різні рівні нашої поразки, нашої капітуляції. Найпростіший з них – наші публікації в російських журналах.

Навіть якщо ми пишемо виключно із ввічливості: «Глубокоуважаемый..! С благодарностью... С наилучшими пожеланиями... Ваш...» – це дає їм привід говорити: «Какие же мы агрессоры? Какая война? Ведь украинские ученые публикуются в наших журналах, приезжают на наши конференции, семина­ры!». І сказати нам нічого. Що це, як не капітуляція?

Складно уявити, щоб у 1943 році англійський вчений надсилав статтю до німецького журналу, яким би солідним той не був.

Що робити? Категорично не публікуватися в російських журналах і не брати участі в російських конференціях. Запрошувати до себе має сенс тільки неінфікованих імперським вірусом. Щоб їх підтримати, бо їм не легко. Перевиховати ж чи вилікувати дорослих інтелектуалів неможливо, якщо вони самі того не хочуть. Доступної інформації для них в мережі більш ніж досить. Запитання просте – хто на чиїй землі воює? Відповідь очевидна. Хіба вони її не бачать?

Правителям Росії вкрай потрібна капітуляція України. І не стільки військова чи політична, скільки капітуляція ціннісна. Завадити противникові перемогти може насамперед відмова грати за його правилами. І не капітулювати. Нам конче потрібна єдність народу у протистоянні агресії. Наші люди там, на фронті, щодня під кулями. А хто не там, повинен мати мужність не подати руки тим, хто підтримує агресію.

Невблаганна логіка війни чорно-біла. Коли війна закінчиться, можливо, наші стосунки стануть іншими. Але це буде потім. Сьогодні ж війна триває, і кінця їй не видно.

Професор Ю.П. КОВТУН (Інститут органічної хімії НАН України).

Його заяву підтримали і приєднали свої підписи: президент Українського фізичного товариства (УФІ) І.О. АНІСІМОВ, екс-президенти УФТ: М.В. СТРІХА, В.Г. ЛИТОВЧЕНКО, С.М. РЯБЧЕНКО, віце-президент УФТ Я.С. ЛЄПІХ, голова Бюро Координаційної ради УФТ І.М. ДМИТРУК, виконавчий секретар Бюро В.М. КРАВЧЕНКО, члени Координаційної ради УФТ: В.М. ПАВЛОВИЧ, В.А. ТАТАРЕНКО.

Запевнення у повній підтримці цієї заяви надіслав від Української астрономічної асоціації президент асоціації,

академік НАНУЯ.С. ЯЦКІВ. Заявили про свою підтримку і просили приєднати підписи академіки НАНУ: В.М. ЛОКТЄВ, І.М. МРИГЛОД, В.Ф. ХАРЧЕНКО, професор І.І. ЯСКОВЕЦЬ.