Слово про вчителя. До 90-річчя від дня народження та 5 років від дня смерті О.І. Кононського

 

27 квітня 2014 року перестало битися серце видатної людини сучасності – Олексія Івановича Кононського, вченого, педагога, письменника, громадського діяча. 

Для мене Олексій Іванович був справжнім Вчителем. Справжнім вчителем ми називаємо людину, яка здійснила значний ціннісний, ментальний вплив на інших людей, а не обмежилася просто інформаційним наповненням «знаннями». Справжній вчитель обов’язково закликає своїх учнів до великих знань, умінь, навиків. Такий вчитель, по суті, кує долю своїх учнів. Протягом свого життя ми маємо багато вчителів, але справжніх – одиниці. Тому, як на мене, справжній Вчитель, як і справжнє Слово, повинні писатися з великої літери.

Одним із таких був професор Білоцерківського НАУ О.І. Кононський, якого по праву охрестили корифеєм української біохімії. Не будемо зараз зупинятися на його титулах, нагадаємо лише що Олексій Іванович – це доктор біологічних наук, професор, академік трьох академій, письменник, автор низки літературних творів, громадський діяч.

Олексій Іванович народився у місті Сквира 6 січня 1929 року у родині колгоспників. Здобув освіту у Білоцерківському сільськогосподарському інституті та став ветеринарним лікарем. Працював за фахом, проте бажання навчатися й займатися наукою перемогло. Впродовж багатьох років О.І. Кононський працював під керівництвом видатного науковця Павла Олексійовича Ковальського. Після захисту докторської дисертації Олексій Іванович перейшов на кафедру органічної та біологічної хімії, очолив її та працював до останнього дня життя.

О.І. Кононський – академік Української АН (2004), Нью-Йоркської АН (1998) і Російської АВН (2002). Увійшов до міжнародного рейтингу „Хто є хто” Великої Британії (1996) і США (2000–2004) „Хто є хто в науці і техніці” (2006–2007). Член Золотого фонду м. Біла Церква (1998), почесний громадянин м. Сквира (1999), довічний стипендіат Президента України (2004). Олексій Іванович Кононський брав активну участь у громадському та науковому житті міста, області та держави. Він був головою міського (з 1977), членом правління обласного (з 1977 р.), республіканського (1976–1986 рр.) та Всесоюзного (1986–1988 рр.) товариств „Знання”. Обирався депутатом Білоцерківської міської ради (1990–1995 рр.), член Наукової Ради при Президії НАУ України „Біохімія тварин і людини” (з 1977 р.), Центральної Ради і Президії Українського біохімічного товариства ім. О.В. Палладіна (з 1977 р.), віце-президент Малої АН України (1993–1995 рр.). У Сквирській середній школі № 1, яку в 1948 р. він закінчив, започаткована премія ім. О. Кононського для ліцеїстів із природничих дисциплін.

Мені би хотілося розкрити діяльність Олексія Івановича як педагога, вчителя крізь призму власного досвіду. Перше моє знайомство з Олексієм Івановичем відбулося на березі нашої річки Рось, коли я, як голова ради дружини школи № 14 (тепер це школа № 17) на день піонерії (19 травня) вручила піонерський галстук молодому доктору наук. Ця зустріч мене сильно вразила та, мабуть, із іншими факторами сприяла вступу до Білоцерківського інституту. Вже як студентка я зустрілася з професором О.І. Кононським у аудиторії на першому курсі у 1977 році. Його лекції просто вражали глибиною розкриття тем, насиченістю фактів, деталей, які доводили ті чи інші висновки, а також інформацією про різнобічні сторони життя. Мова його була проста і образна, тому його лекції студентам дуже подобалися. Олексій Іванович прагнув довести до слухачів велику кількість інформації, що інколи студенти жартували, що професор однією рукою крейдою на дошці пише формули, а іншою – їх витирає. Всі, хто знав Олексія Івановича захоплювалися його енциклопедичними знаннями. Академік Кононський був надзвичайно самоорганізованою та цілеспрямованою людиною, полюбляв повторювати слова письменника Олексія Толстого: «Имей цель для всей жизни, цель для известного времени, цель для года, для месяца, для недели, для дня и для часу, и для минуты, жертвуя низшие цели высшим».

Професор О.І. Кононський був цікавим співрозмовником, дотепним, щирим. Наодинці був заглиблений у свої думки, інколи замріяний, любив походжати і наспівувати якусь мелодію. Певною мірою був мрійником, а мрія для нього була, як антидепресант, як допінг для досягнення успіху. За будь-яких обставин прагнув поводитися з честю та гідністю та чинити так, щоб це виглядало совісно, щоб не було потім соромно через роки та десятиліття. Для Олексія Івановича було характерним гостре несприйняття несправедливості, любов до людей, небайдужість до чужої біди.

Олексій Іванович походив із простої селянської родини, проте був уродженим інтелігентом. Його інтелігентність проявлялася у вишуканій поведінці, у глибокому розумінні культури, у ставленні до оточуючих.

Образ Олексія Івановича Кононського залишиться у пам’яті людей, яких він навчав та з якими працював. Пам'ять про наших попередників є лакмусовим папірцем нашої порядності, моральної зрілості та відповідальності перед своєю совістю та молодим поколінням.

 

Доктор сільськогосподарських наук, професор С.І. Цехмістренко