Тричі мені являлася любов… (Іван Франко)

Нинішній рік проходить під знаком двох ювілеїв, пов’язаних з іменем Івана Яковича Франка (27.08.1856 – 28.05.1916). 25 травня 2016 року в шостому корпусі Білоцерківського національного аграрного університету відбувся захід, присвячений 100-й річниці від дня смерті Великого Каменяра і 160-річчю від дня його народження. У літературно-мистецькій композиції взяли участь першокурсники факультету права та лінгвістики, факультету ветеринарної медицини.

Спершу гості переглянули презентацію про життя і творчість митця-патріота. Студентки Вікторія Стовбецька й Аліна Дмитрук розповіли, що цей поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, літературознавець, журналіст, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва був одним із найвизначніших політиків Галичини кінця XIX – початку XX століття, зробив колосальний внесок в розвиток культури й науки України.

І. Франка називають академією в одній особі. За 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в середньому 2-3 твори в день. 50-томне академічне видання творів Франка – то лише частина із залишеного своїм нащадкам спадку. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях. Люди такого масштабу діяльності репрезентують не лише свій народ і свою епоху, але й цілу світову культуру.

Про Франкову популярність серед українців свідчить і переглянута глядачами презентація про колективне читання вірша «Каменярі» нашими сучасними співвітчизниками. Тема заходу – внесок поета в скарбницю української інтимної лірики і вплив Франкового кохання на цей творчий процес. Не випадково у листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко зізнався: «Майже всі мої писання пливуть з особистих імпульсів... усі вони напоєні, так сказати, кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... є частками моєї біографії... Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом».

Першокурсниці Аліна В’юнник, Ірина Репеха вели мову про непросте перше кохання Франка до дочки священика Ольги Рошкевич, яка відповідала йому взаємністю. Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення ідеями соціалізму. Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка полягає в тому, що суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Митець перелив свій біль у найкращі поезії. І головною героїнею Франкового "Зів'ялого листя" є саме Ольга Рошкевич. Вірші «В залі білій, пишній віна…», «І ти прощай! Твого ім’я…», «Як на вулиці зустрінеш…», «Одна несміла, як лілея біла…» виразно читали Антон Золотаревич, Анастасія Краснощок, Вікторія Гарнага, Анастасія Дзержик. Лунали рядки з листів Франка до коханої. Ролі Івана й Ольги зворушливо зіграли Юлія Шквира та Анатолій Вовк.

Далі власну «Пісню про кохання» виконав у супроводі гітари гість свята, керівник літературної студії Білоцерківського гуманітарно-педагогічного коледжу Андрій Будугай.

Ведучі Юлія Булига, Вікторія Гарнага, читець Анастасія Дзержик повіли про друге Франкове кохання. Ним стала освічена й інтелігентна красуня Юзефа Дзвонковська. Юзефа була хвора на сухоти, тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим, хто старався «о її руку». Франкові одному вона сказала про це відверто. Це кохання дало поштовх до написання віршів «Квітко осінняя, бита сльотою», «Не схиляй своє личко прекрасне», «Явилась друга – гордая княгиня». Саме Юзефі Дзвонковській присвячено ще один вірш із збірки «Зів'яле листя» - «Вона умерла!», в якому автор передає біль утрати і свій розпач: «…І меркне світ довкола, і я сам/ Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. / Ридать! кричать! – та горло біль запер. /Вона умерла! – Ні, се я умер».

Ведучі Антон Золотаревич, Олександр Цимбал віддали належну шану дружині поета. Ольга Хоружинська вийшла за І. Франка заміж у найтяжчі хвилини його життя і цим врятувала. Вона вважала, що Франко є людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша, друга, сподвижника в боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Що зробила заради нього Ольга Хоружинська? Народжена на Слобожанщині, вона вивчила українську мову. Була вірною дружиною, доброю матір'ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, видавала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком Ольга збирала казки, легенди, писала статті.

І. Франко писав, що одружився з Ольгою «з доктрини», тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної України. Франко був геній, а з геніальними людьми вжитися не так просто. Згодом дочка Анна скаже про матір: «…Вона жила життям тата, була його порадницею». Тож будемо вдячні Ользі за все, що зробила для Генія.

Ведучі Наталія Гаркуша, Ольга Петрова розповіли про стосунки поета з Целіною Журовською, у заміжжі – Зигмунтовською. Целіна була єдиною з коханих Франка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, холодно реагувала на освідчення й вірш. Тільки на схилі віку втямила, хто обезсмертив її своєю любов’ю. До образу Целіни Франко добирає зовсім інші епітети й символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою, гордою, тому в його уяві вона є «сфінкс». Читці Олександр Цимбал, Софія Аль-Лахам, Антон Коломієць декламували поезії «Явилась третя – женщина чи звір?», «Як почуєш вночі край свойого вікна…», «Чого являєшся мені у сні?», «Не минай з погордою…», «Я не тебе люблю, о ні…».

Олександра Краснова, Іванна Ревенко нагадали про твори Франка для дітей, прочитали поезії «Розвивайся, лозо, борзо!», «У долині село лежить».

Насамкінець гості свята почули виступи тих, хто сам робить поетичні й пісенні спроби. Олександр Цимбал порадував своєю грою на гітарі. Анастасія Краснощок читала гарні власні поезії «Звернення до митця», «Сонце». Єгор Попруга презентував цікаве власне оповідання в стилі фентезі «Початок кінця». Свої самобутні твори виконали гості – активні учасниці літстудії Білоцерківського гуманітарно-педагогічного коледжу Тетяна Герун (вірші «Букви золотом на папері», «Поезії»), Тетяна Горбань (вірш «Коханому», проза). Керівник цієї студії Андрій Будугай виконав ще дві пісні. Приємно, що на заході виступила зі своєю інтимною лірикою студентка 2 курсу факультету ветеринарної медицини Любов Петровська. Під керівництвом декана В. Д. Борщовецької до організації свята долучилися члени кафедри романо-германської та славістичної філології БНАУ О. Д. Будугай, А. П. Зізінська, В. Л. Козятник, І. В. Кісельова.

Ювілей Великого Каменяра продовжує свою ходу світом.

Ольга Будугай, канд. філол. н., доцент БНАУ