Музей

 

Професор Денисьєвський В. С. – відомий вчений в області агрохімії

(до 120-ої річниці з дня народження)

 

З нагоди річниці відомого вченого 13 вересня у музеї університету відрита виставка на якій представлені фотографії та книги В.С. Денисьевського, доктора сільськогосподарських наук, професора, зав. каф. агрохімії і ґрунтознавства Білоцерківського сільськогосподарського інституту 1954–1967 рр., професора-консультанта цієї кафедри з 1967–1971 рр.

Народився Володимир Семенович 13 вересня 1898 року в м. Ромни,  Сумської обл.

З 1921–1925 рр. – навчався в Київському с.-г. інституті на факультеті організації сільського господарства. Отримав кваліфікацію “агроном-хімік”. Працював практикантом Лубенської станції лікарських рослин м. Лубни, Полтавської обл.

Після закінчення інститут з 1925–1929 рр. працював хіміком Київської обласної Дослідної станції, при КСГІ, потім науковим працівником, асистентом, доцентом на цій станції.

З 1929–1941 рр. – працював зав. лабораторією агрохімії ВНДІ цукрової промисловості при КСГІ, працює професором каф. агрохімії КСГІ. За його участю була створена перша на Україні агрохімслужба в бурякосіючих господарствах. Разом з академіком Власиком і Манівцем бере участь в дослідах ґрунтів 187 колгоспів. Результатом цієї важливої роботи була підготовка першої в країні агрохімічної карти грунту районів бурякосіяння на Україні і Центральної чорноземної зони.

У 1937 році  присвоєна вчена ступінь кандидат с. г. наук. У 1947 році затверджено у вченому званні доцент.

У 1941 р. евакуювався в Краснодарський край і працював в с. г. технікумі. При другій евакуації під станицею Лабинською попав в оточення, де на окупованій території працював палітурником в  районному управлінні (з офіційних джерел). Але сам Денисьевський у своєї автобіографії писав, що він працював у місцевому відділі освіті, “переписчик-рахівник”.  

З 1944–1954 рр. – працював доцентом каф. агрохімії Білоцерківського с.-г. інституту.

У 1948 р. написав учбовий посібник по веденню лабораторних занять з агрохімії для сільськогосподарських вузів.

З 1954–1967 рр. – працював завідувачем кафедри агрохімії, вів курс агрохімії, фізичної та колоїдної хімії. У 1953  р. – присвоєна вчена ступінь доктора с. г. наук. (Докторська дисертація на тему: “Реакція сортов сахарной свеклы на удобрения”).

У 1954 р. – присвоєно вчене звання професора каф. агрохімії.

Підготував 6 кандидатів наук. Лектор товариства “Знання”, де надавав консультації агрохімслужби в масштабі району, Київської області.

З 1955 – 1958 рр. – працював на посаді проректора по навчальній та науковій роботі інституту.

З 1967 – 1971 рр. – працював професором-консультантом каф. агрохімії і ґрунтознавства нашого інституту.

Помер професор 24 травня 1977 року у Білій Церкві.

Написав 93 друковані праці з питань підвищення врожайності і якості цукрового буряка. Вивчав залежність вмісту і росту цукрового буряка. Розробив метод дозування добрив для цукрового буряка та озимої пшениці при різному плановому врожаї.

За спогадами студентів та співробітників він завжди залишиться в їх серцях, як  висококваліфікований викладач, енергійний і ініціативний, який організовував післяурочну роботу зі студентами та заснував студентський гурток, де проводили досліди з добривами.

 

 

13.09.2018 р.

                                                                                   Мартиненко О. В., краєзнавець

Поліщук О. В., старший лаборант музею


110 років Бамбурі М.М.,
заст. дир. по учбовій частині, в.о. директора БЦСГІ 1939-1940, асист. каф. селекції БЦСГІ

02.10.2018 р.


110 років Богуславському Г.Л.
керівник першої капели бандуристів БЦСГІ 1938-1940, вип. агрон. ф-ту 1940

23.10.2018 р.


 

200 років Шидловському А.П.
доктор астрономії та математики, проф., дир. БЦ гімназії 1870-1874

07.11.2018


 

  

Наш викладач Юрій Якович Покос (Будяк) – рятівник В. Черчилля

(до 140-річчя з дня народження)

 

Народився у 1878 році в селі Красногірці Костянтинівського повіту Полтавської губернії в бідній селянській родині. Справжнє його прізвище – Покос, Будяк же – літературний псевдонім. Освіта не закінчена вища.

Батько Юрія Покоса, сільський тесля, помер, коли хлопчикові було лише 5 років. Виростав хлопець у родичів, закінчив однокласну сільську школу, достроково склав іспити за курс гімназії, закінчив учительський інститут.

Молодість його була дуже бурхливою: Юрій Покос мандрував по світу. Працював у Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ), у Криму, на Кавказі, побував у Єгипті, Сінгапурі; був вантажником, чабаном, матросом, бляхарем, аптекарським практикантом. Брав участь у революційних подіях 1905 року, за що був засуджений до повішання, але дивом залишився живим.

Уперше надрукувався у херсонському альманасі „Перша ластівка” (1905).

В 1906-1910 рр. –   член редколегії журналу “Українська хата», де писав свої вірші та окремі статті. Також друкувався в газеті “Рада” та в журналі “Науковий Вісник,” редактором якого був Михайло Грушевський

У 1910 році розпочалась англо-бурська війна. Письменники і просто освічені люди потягнулися до Африки добровольцями, аби підтримати голландців. Він був рядовим, потім опанувавши місцеву мову і звичаї того краю, став командиром невеликого загону. Якось вони захопили один із загонів англійців, у якому перебував військовий кореспондент Вінстон Черчилль – майбутній прем’єр-міністр Великобританії. Користуючись своїм знайомством із командиром того загону, Юрій Покос викупив Черчилля з полону за 25 фунтів стерлінгів, чим фактично врятував йому життя.

В Англії Юрій деякий час проживав в родині Черчилля й потрапив до Оксфордського університету. Це було своєрідною подякою за врятоване життя Вінстона Черчилля. Англійську мову він знав не достатньо, а ще сумував за Україною і тому повернувся на Україну по морю вздовж берегів Франції, Італії, Туреччини.

У 1912–1916 рр. Юрій Покос навчався в Київському політехнічному інституті, потім працював учителем (два роки) – у церковно-приходській та школі грамоти, а також в одному з приватних навчальних закладів, був завідувачем земської однокласної та чотирикласної школи, але за українофільство зазнав переслідувань з боку влади. В 1916 році почалася мобілізація в армію викладачів інституту, тому він не міг продовжити навчання в інституті.

Після Лютневої революції він став активним діячем українського руху. Його обирали заступником голови білоцерківської «Просвіти», якийсь час він працював в апараті Центральної Ради на відповідальній посаді у міністерстві внутрішніх справ.

Літературну діяльність Юрій Покос розпочав у 1895 році. На той час він був членом редколегії журналу «Українська хата», де й друкував свої твори. Саме тоді й познайомився з відомими українськими письменниками Микитою Шаповалом, Олександром Олесем, Сергієм Єфремовим та Михайлом Грушевським. Письменник Ю.Будяк написав ряд творів, серед яких – поема «Невольниця». 1909 року вийшла його збірка «На полях життя», 1910 – «Боруни» та поема «Пан Базилей». Один із кращих його творчих доробків – «Записки учителя».

Протягом 1916–1924 рр. Юрій Будяк працював у Білій Церкві, мешкаючи по вулиці Гетьманській. Займався викладацькою діяльністю. Спочатку працював у Білоцерківській державній жіночій гімназії, виконуючи обов’язки вчителя української мови та літератури. Дружина його також була вчителем гімназії. Він не міг бути штатним учителем, оскільки не мав університетської освіти на звання вчителя середньої школи (інститутський диплом давав йому право працювати лише в церковно-приходській школі).

Наприкінці 1917  – на початку 1918 року він був одним з активних організаторів Білоцерківської української гімназії ім. Бориса Грінченка, працював у ній виконувачем обов’язків учителя української мови і літератури. Виховав гімназистів у дусі любові до України. Крім того Ю.Покос-Будяк займався й громадською діяльністю – був заступником голови місцевої «Просвіти», влаштовував вечори на українську тематику. У Білій Церкві мав причетність до історичних подій, пов’язаних з антибільшовицьким  рухом (1919–1920 рр.). Так, у 1919 році до міста зайшов загін Гончара – голови Мотовилівської «Просвіти». Жителі Білої Церкви, серед яких був і Юрій Покос, зустрічали його хлібом-сіллю. Штабом загону Гончара став будинок Колкера, що знаходився на вулиці Шамраївській. У місті розпочалися бої між більшовиками та прихильниками Гончара.

Юрій Будяк разом з іншими патріотично-налаштованими білоцерківцями вів пропаганду серед гімназистів-українців щодо організації корпусу Запорізької Січі ім. С.Палія.

У 1919 році перед приходом до Білої Церкви денікінців місто на декілька днів зайняв загін отамана Зеленого. Йому готувалася урочиста зустріч, яка відбулася на Базарній площі. Зеленого зустріли хлібом-сіллю та промовами. Серед тих, хто зустрічав був і Покос.

Ю.Будяк був причетний і до створення Білоцерківського краєзнавчого музею. Центральною Радою він був уповноважений конфіскувати музейні цінності графині Браницької: разом з археологом Степаном Дроздовим (творцем та першим директором білоцерківського музею) вони відібрали золоті речі та цінну зброю, щоб передати їх до краєзнавчого музею.

Із 1920 року, після закриття Білоцерківських гімназій, Покос працював учителем української мови й літератури на трирічних педагогічних курсах, був викладачем робітничо-селянського університету ім. Тараса Шевченка, відкритого в приміщенні колишньої жіночої гімназії. Протягом 1920–1924 рр. читав лекції з української літератури в Білоцерківському педагогічному технікумі. З розповідей тодішніх студентів технікуму Юрій Покос-Будяк був хорошим викладачем, умів емоційно, майстерно подати учням матеріал, також вмів виразно з душею художньо висвітлити діяльність дореволюційних письменників, які виступали за національне звільнення України, таких як Борис Грінченко, Іван Нечуй-Левицький, Спиридон Черкасенко, Олександр Олесь, з великою повагою Покос ставився до Пантелеймона Куліша Після звільнення з Білоцерківського педтехнікуму (1924 р.) Покос, переїхавши до Києва, займався літературою, працював бібліотекарем у клубі письменників, у вільний час порався на своєму городі.

У 1922-му і 1924-му роках радянська влада двічі заарештовувала Будяка за організацію урочистої зустрічі Петлюри в 1918 р. у Білій Церкві. Але тоді його виправдали.

У 1924 році Будяк вступив у літературну організацію селянських письменників «Плуг». У радянську добу головним чином писав твори для дітей.

У 1934 році після вбивства Сергія Кірова по СРСР знову прокотилися арешти. 1 лютого 1935 року в Києві Юрія Будяка було втретє заарештовано за стандартним звинуваченням у «приналежності до контрреволюційної організації з націоналістичним ухилом» (а ще пригадали його походження: хоча був він із бідних селян, але в метричному свідоцтві було записано, що батько Ю.Покоса був власником земельного наділу, який перейшов йому в спадок від діда). Письменникові інкримінували приналежність до Центральної Ради, знайомство з репресованими українськими митцями – Григорієм Косинкою, Олексою Слісаренком. Проти Ю.Будяка свідчили як білоцерківці, так і кияни – про те, що, він нібито проводив ворожу радянській владі політику. Серед таких лжесвідків у справі Юрія Покоса-Будяка в Білій Церкві були Семен Коваль, Семен Гнатейко, та Павло Побережніченко. Письменник таких свідчень не визнавав. Пригадали йому й епізод з порятунком В.Черчилля.

28 жовтня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР Юрій Покос був засуджений до п’яти років концтаборів. Юрій Будяк відбував покарання в Караганді (Казахстан). Повернувшись із заслання, мешкав у Києві.

Помер Юрій Якович в окупованому Києві 28 вересня 1942 року. Причиною смерті стало виснаження організму від постійного недоїдання. Похований на Куренівському цвинтарі.

Як відомо, після смерті Сталіна розпочався процес реабілітації жертв репресій. У 1957 році прокуратура Української РСР подала справу Юрія Покоса до КДБ на дослідування. Мотивом цього було те, що на слідстві той не визнав себе винним, докази свідків були непереконливими. 24 вересня 1957 року у справі Будяка допитано відомого письменника, літературознавця Бориса Антоненка-Давидовича – вони перебували в одній тюрмі, разом ходили на допити. Антоненко-Давидович заявив, що Юрій Покос нічого протиправного не скоїв. 7 лютого 1958 року Верховним судом України письменник і педагог Юрій Будяк (Покос) був реабілітований.

 

04.12.2018 р.

 

Мартиненко О.В., краєзнавець, випускник БНАУ

               Поліщук О.В., ст. лаборант музею БНАУ