Леонід Арсенович Сицький – організатор і перший завідувач кафедри біологічної хімії БЦСГІ  (до 130-річчя з дня народження).

Народився Леонід Арсенович 8 лютого 1892 року в м. Одеса в сім’ї моряка Арсенія Олексійовича Сицького – уродженця бувшої Нижньогородської губернії (Росія).

Батько був моряком, плавав у складі Чорноморського флоту, працював в Одеському порту на Дезстанції (дезінфекційна станція), потім вийшов на пенсію, працював на Соболівському цукровому заводі у с. Соболівка Теплицького району Вінницької області, був інвалідом праці, помер у 1928 році. Мати Агафія Олексіївна Сицька була домогосподаркою, виховувала дітей. Померла в м. Одеса у 1911 році.

Загальну освіту Сицький Л.А. отримав екстерном в Одеському реальному училищі.

У 1911 році вступив у Віленське хіміко-технологічне училище. Жив і працював за рахунок власної праці і стипендії. Закінчив навчання у 1915 році і отримав спеціальність технік-хімік.

1915 року був рекомендований Віленським училищем в м. Петроград на посаду викладача хіміко-технічного училища. Працював також у Ленінграді безперервно в якості керівника виробництва на хімічному заводі Головного [Артільного - ? авт.] Управління при Петроградському хіміко-технічному училищі і був завідувачем лабораторіями училища до 1919 року. В цей період був вільним слухачем Петроградського університету, а потім Петроградського технологічного інституту.

У кінці 1919 року Сицький Л.А. був запрошений до Казанського Політехнічного інституту на посаду асистента кафедри органічної хімії (м. Казань). У серпні 1920 році закінчив курс на хімічному факультеті цього ж вузу і отримав спеціальність інженер-технолог. Також керував у цей період роботою по відновленню газового заводу і викладав курс загальної хімії у Військово-інженерному технікумі.

У 1921 був направлений Казанським інститутом по спеціальності у двохрічне відрядження  на заводи України.

1921 – 1927 – завідувач лабораторії і завідувач хімічним бюро цукрових заводів Вінницької та Київської області та Уманського Цукротресту.

1927 –  1931 – технічний директор, головний інженер Соболівського та Цибулівського цукрових заводів (Вінницька область).

1931 – 1937 – доцент Білоцерківського СГІ, читав курс біохімії та переробки продуктів полеводства. Працював також в якості помічника директора по будівництву інституту.  

У 1932 році була заснована кафедра біологічної хімії. Першим її завідувачем став хімік-інженер Л.А. Сицький (1932-1934 рр.), а старшим лаборантом Л.А. Рославська, яка на цій посаді працювала аж до 1977 року.

У 1934 році з кафедри загальної хімії на кафедру біологічної хімії був переведений курс органічної хімії. З того часу кафедра одержала назву органічної і біологічної хімії. Очолив її доцент С.Ф. Майоров. Із 1934 по 1937 роки Леонід Арсенович продовжував працювати в інституті на посаді асистента цієї кафедри. Колектив кафедри складався із п’яти осіб – завідувача, двох асистентів, старшого лаборанта і препаратора.

          Жовтень 1937 – 1939 – Сицький Л.А. головний інженер Харчопромкомбінату ім. Сталіна на Північному Кавказі (селище Хуторок Краснодарський край).

          1939 – 1940 – головний інженер Всесоюзного Тресту Вітамінної Промисловості (м. Москва).

          В 1940 році Леоніда Арсеновича по конкурсу обрано на посаду доцента кафедри органічної хімії Білоцерківського сільськогосподарського інституту, а в липні 1941 року по обставинах військового часу був евакуйований разом із сім’єю до м. Краснодар.

          В Краснодарі викладав спеціальний курс електротехніки у Військовому училищі Зенітної Артилерії, але потім після реорганізації училища в мінометне, з лютого 1942 року перейшов на тимчасову роботу в Сочі на посаду головного інженера Куюргазинського спиртового заводу (Башкирія). 

          Після звільнення Кавказу з лютого 1944 року знову був запрошений на посаду головного інженера Харчопромкомбінату (Краснодарський край), де працював до 6 серпня 1950 року. Під час цієї роботи Сицький Л.А. разом із сім’єю (дружина Софія Антонівна, дочка Тетяна, син  Олег) проживав за адресою: селище Хуторок Краснодарський край Новокубанського району.

 Так, як Леонід Арсенович за цей час втратив дружину, діти лише закінчили навчання, і за його власним бажанням його перевели у місто Білу Церкву на посаду асистента кафедри селекції та насінництва сільськогосподарського інституту. З 1 вересня 1950 року він вів курс «Зберігання сільськогосподарських продуктів з основами технології» (наказ №187 по БЦСГІ від 31.07.1950). А вже з 1 вересня 1951 року Сицького Л.А. було переведено на посаду старшого викладача цієї ж кафедри та додатково він вів практичні заняття з органічної хімії  та фізколоїдної хімії на агрономічному факультеті. На цій посаді працював до 15 серпня 1954 року (наказ №109 по БЦСГІ від 05.08.1954 р.).

Співробітники та студенти інституту запам’ятали старшого викладача Сицького Л.А. кваліфікованим, ерудованим та спеціалістом з багатим педагогічним досвідом роботи, який виконував науково-дослідницьку роботу в інституті. Він надавав студентам глибоких знань в галузі технології с.-г. продуктів, також організував лабораторію для проведення практичних занять і запропонував покращити систему опалення (парового) в учбових корпусах інституту.

Подальша доля Сицького Л.А. невідома.

 

Стаття надрукована у збірнику «100 років кафедрі хімії БНАУ». Автори: С.І. Цехмістренко, О.В. Поліщук, Н.В. Пономаренко, О.С.Цехмістренко, В.М.Поліщук, С.А.Поліщук, О.В. Мартиненко. – 2020р. С.4-5.

 

Влітку в центральному корпусі університету були проведені ремонтні роботи, але мало хто згадає, що у 2019 році корпусу №1 виповнилося 80 років. А його українському архітектору - Кобелєву О. В. – 160 років.

Кобелєв Олександр Васильович – (1860, Царське Село – 1942, м. Київ) – український архітектор.  Закінчив 3-ю військову гімназію. У 1887 році закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів. З 1896 року завідував архітектурним відділом тех.відділення шляхової служби. У 1898 році переміг на конкурсі проектів комплексу Політехнічного інституту. З 1899 р. викладав архітектурне проектування у КПІ. Професор Київського державного художнього інституту. Він збудував: вокзал у Козятині, Земельний банк (зараз Центральний телеграф), Держбанк, комерційний інститут (зараз корпус педагогічного інституту), Вищі жіночі курси (зараз адміністративний будинок) всі – у Києві.

Та споруда і досі приховує у собі таємниці. Будівництво розпочалось у 1936 році. Але в зв’язку з великою кількістю проблем строки початку та закінчення, також як і вартість будівництва постійно переглядались. Але для того щоб розпочати будівництво, треба було підготувати висококваліфіковані кадри. Тому з цією метою “дирекція інституту з 1 березня 1936 р. організовує школу підвищення кваліфікації каменярів, штукатурів, бетонників, арматурників та інших. В школі навчатиметься 40 чол., з них 15 жінок. Навчання триватиме 2 місяці – щодня курсанти 6 год. провадитимуть практичні будівельні роботи та 2 год. слухатимуть теоретичні лекції по будівельній справі. Кожен курсант в залежності від його успішності одержуватиме стипендію в розмірі від 35 до 50 крб.”

На жовтень 1936 року вартість будівництва корпусу №1 була подана більш точна та розгорнута: “Новий навчальний корпус інституту – це буде велика прекрасна будівля, що коштуватиме 2252 тис. карбованців. Обсяг цієї будівлі дорівнюватиме 30 тис м2 . Гарний фасад в класичному стилі простягатиметься на 150 метрів. На всіх поверхах корпусу буде понад 40 різних приміщень та 4 великих аудиторії, три з них вміщатимуть 150 осіб кожна, четверта – 250 осіб. Вестибюль (вхід), роздягальні, зал для відпочинку розрахований на обслужування 1200–1500 студентів. … У підвалі влаштовується тир. Будинок буде обладнаний всім санітарно–технічним устаткуванням (водогінна система, каналізація, вентиляція, опалення) [...] Архітектурним оформленням цій споруди керує професор Кобелев.” Відповідальними за будівництво також були: техніки-будівельники: Міхельман Іван Ананійович, Головатий, бригадир С. Ярмоленко. Серед будівельників: Григор, Коменотрус, Могилко, Рибалка, муляри: М. Коваленко, Пожований, столяр Кривенда.

По закінченню будівництва 1 січня 1940 року була надрукована стаття: ”В 1939 році ми одержали новий розкішний триповерховий будинок – новий учбовий корпус, вартістю до 3 мільйонів крб., що є красою і гордістю Білої Церкви.” 

Будинок триповерховий, цегляний. Головний фасад має вигляд півкола. Відмічені центральним та боковими портиками, які у своєї основі мають чотири колони. Побудовано корпус у стилі “Радянського неокласицизму” площею 33.000 м2. Планувалось що новобудову зі старими корпусами колишньої гімназії буде об’єднано переходом. Але як цей перехід буде виглядати точної інформації не збереглось. Та тільки завдяки двом світлинам знайденим у архіві музею БНАУ вдалось дізнатися, що перехід був двоповерховим. Другий поверх був критий у вигляді коридору який з’єднував учбовий корпус №1 (новозбудований) з корпусом №2 (колишній флігель гімназії). Перший поверх було облаштовано як прохід арочного типу, розміром: завширшки – 4.3 м., заввишки – 3.6 м., та глибиною – 3 м. Чи зачинявся прохід брамою, невідомо. Можна тільки припустити, що було декілька причин зведення такої конструкції. Техніці зручніше було дістатися внутрішніх будівель інституту. На першому поверсі корпусу №2 розміщувались мехмайстерні, а також в цей час технікум брав участь у виконанні держзамовлення на виготовлення та ремонт механічного с.-г. устаткування. Новозбудований навчальний корпус №1 на довгі роки став візитною карткою усього учбового закладу. Та про те, що новий корпус та споруди колишньої старої гімназії, як місток між минулим та сучасним, колись поєднувала арка, усі забули…

 

Поліщук Олена, старший лаборант музею БНАУ

Мартиненко Олександр, історик, редактор БМЦБС

---

Музею університету – 50 років

Кожен поважаючий себе заклад має музей. А навчальний тим більше. Історія університету це велика книга, сторінки якої – живий літопис наукової, учбової та громадської роботи. Тисячі спеціалістів, сотні вчених вийшли зі стін цього вузу. Саме про це можуть розповісти стенди та експонати музею. 50 років тому він виник на базі кімнати Бойової Слави. В якій викладачі, робітники та студенти представлені як ветерани Другої Світової війни. Його відкриття було присвячене 50–річчю заснування Білоцерківського с/г інституту, згідно наказу №37/О від 25.06.1970 року.

Але перша згадка про музей було надрукована 19 вересня 1970 року його першим керівником Кузьменком у статті “Що ти передав до музею?”. Про відвідування музею вперше згадується у статті “Урочисті святкування”, 30 жовтня 1970 року в газеті інституту. В ній інститут привітали випускники та відомі люди: міністр радгоспів України – Попльовкін Т. Т., міністр меліорації України – Гаркуша М. А., міністр с/г України – Погребняк П. Л. Гості оглянули музей та залишили запис у “Книзі для гостей”, яка зберіглась й донині. Про що свідчить перше фото, яке було зроблено в музеї на той час. Ця подія стала офіційною датою відкриття музею.

Гаркуша М. А. залишає підпис в книзі для гостей музею.

 

 

Першим завідувачем було призначено викладача Кузьменка Аврама Мироновича. Матеріально–відповідальним за цінності музею - старшого препаратора Макеєва Петра Івановича, який з 1979 року став завідувачем музею. Безпосереднє керівництво музейною радою та його наукову діяльність здійснювали: Павловський Ю. О. (1991–1998) Молоцький М. Я. (1998–2006), Ланін Е. В. (2006–2014). Нині головою ради музею є професор, 1-й проректор – Новак Віталій Петрович (2014 – по теперішній час). З 1970 року завідувачами музею були Кузьменко А. М. (1970 – …), Макеєв П. І. (1979-1990), Миргородська Наталя Петрівна (1991–2000), Бородіна Інна Володимирівна (2000–2004). Вже 15 років обов’язки завідуючої музею виконує Олена Володимирівна Поліщук. Завдяки її зусиллям у музеї був зроблений ремонт та була оновлена експозиція музею: додані нові експонати, з’явились нові розділи, знайдені нові факти, події, постаті. Презентація нової експозиції відбулася 17 лютого 2006 року. Що дало можливість отримати звання “Зразковий музей”, згідно наказу Міністерства освіти і науки України №687 від 25.07.2008 року. У різні роки до складу музейної ради входили: Білан А. В., Богатко Л. М., Будугай О. Д., Вертій Ж. С., Вихор М. В., Грубчак О. М., Заїка С. О., Кашкін Б. Й., Крикунова О. В., Лясота В.П., Мілехіна В. В., Михальський О. Р., Панченко Т. В., Романченко І. Г., Ткаченко О. С., Харута Г. Г., Хомяк О. А., Шовкун Л. П., Шульга П. Г., Якименко І. Л., Ярмола О. В.. Це творчий колектив однодумців–ентузіастів, який взяв за мету вдосконалення багатогранної роботи музею, оскільки як ми ставимось до свого минулого таким буде і наше майбутнє. Один із нових розділів включає в себе архівні дані, отримані із Центральних Державних архівів міст: Львів, та Київ. Проводяться тематичні, ювілейні, щомісячні виставки для студентів щодо ознайомлення з історією ВНЗ. Проводиться також профорієнтаційна робота зі школярами нашого міста та регіону.

2008 року в музеї проводилась акція милосердя “Подарунки дітям с. Саварки від студентів БНАУ”. Силами студентів вузу було зібрано кошти і на них закуплено солодощі і м’які іграшки для дітей с. Саварки. Також з допомогою ректора БНАУ було надано кошти, транспорт і студенти мали можливість вручити дітям ці подарунки. Також в роботу музею були введені тематичні виставки картин художників Білої Церкви, що проводяться із року в рік.

Експозиція музею систематизована по розділах: 1.Розділ. Виникнення колегіумів і гімназій (1630–1920 рр.); 2.Розділ. Створення технікуму (1920–1931 рр.); 3.Розділ. Становлення інституту (1931–1940 рр.); 4.Розділ. Інститут у воєнні і повоєнні роки (1941–1949 рр.); 5.Розділ. Від інституту до університету  (1950–1994 рр.) Та деталізована по факультетах, та структурних підрозділах університету. За період з 2015 по 2020 рр. музеєм було: проведено – 464 екскурсії (9311 чол.), 68 виставок. Надруковано 35 статей у різних виданнях.

Змінилося все: відкрилися нові сторінки історії університету, макети нових корпусів, нові постаті. Незмінним залишилось тільки розташування музею та прагнення до нових звершень…

Згідно даним уніфікованого паспорту це: Музей історії і науки Білоцерківського державного аграрного університету; Профіль – історичний; Форма власності – комунальна; Засновник – Білоцерківський державний аграрний університет; Підпорядкування – Міністерство аграрної політики України, Міністерство освіти України; Методичне керівництво – Управління культури і туризму Київської облдержадміністрації; Статус музею – музей є підрозділом Білоцерківського національного аграрного університету; Категорія музею – на громадських засадах; Звання – Зразковий.

 

 

 

О. В. Поліщук – старший лаборант музею

О. В. Мартиненко – історик