Виробнича практика – це досвід, без якого теоретичні знання зводяться до нуля. Роки навчання – найщасливіша мить у житті кожної людини. Та навчання неможливо уявити без пошуків, захоплення і чекання нового, радості пізнання й успіху, без усього того, що робить життя насиченим і яскравим. Специфікою сучасної освіти є необхідність набуття майбутніми фахівцями професійного досвіду практичної діяльності ще під час навчання у навчальному закладі. З цією метою до освітньо-професійної програми фахової підготовки студентів БНАУ за галуззю знань: 21 – ветеринарна медицина, спеціальності: 212 – Ветеринарна гігієна, санітарія і експертиза, освітнього рівня – магістр, кваліфікації – лікар ветеринарної медицини з безпеки та якості сільськогосподарських та харчових продуктів, після освоєння циклу спеціальних дисциплін, передбачено виробничу практику на базі державних обласних, районних, міських лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветсанекспертизи агропромислових ринків, Державному Науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветсанекспертизи, переробних підприємств і, звичайно ж, – провідних сільськогосподарських господарств України, в яких упроваджені передові європейські технології в галузі тваринництва та рослинництва.

Особливо радо зустрічають студентів БНАУ у СТОВ «Промінь» Арбузинського району Миколаївської області (керівник підприємства – Олександр Остапенко). Нині тут на виробничій практиці перебуває наш студент, майбутній лікар ветеринарної медицини з безпеки та якості сільськогосподарських та харчових продуктів – Микола Неборачок. Хлопець ознайомлюється з технологією виробництва продукції тваринництва, відпрацьовує вміння і навички за обраною спеціальністю, закріплює знання, отримані під час вивчення теоретичних дисциплін, набуває практичного досвіду, і з величезним задоволенням ділиться своїми враження. Ось що повідав нам закоханий у свою професію Микола.

«Я сам з Миколаївщини, і можу сказати, що за сумною статистикою, за роки незалежності тут зникло 23 села. Не маючи можливості працювати в рідному селі, молодь відправляється в великі міста в пошуках кращої долі. Ось і виходить, що села поступово старіють, вимирають, а потім і зовсім зникають з карти землі. Приємно, що деякі села знаходять сили за допомогою підприємств, які працюють на їх території, «вставати на ноги» і утримувати, а то й привертати до себе молодь! І Миколаївська область у даному випадку не виняток, адже такі села є й у нас! Яскравим прикладом сучасного і перспективного села може служити моє рідне Воєводське в Арбузинському районі, що в 165 км від Миколаєва. На сьогодні село, в прямому сенсі, «воює» за своє місце на карті, і це в нього виходить. На відміну від інших сіл в окрузі, Воєводське молодіє, тут з кожним роком все більше і більше з’являється молоді, народжуваність збільшується, за минулий рік з’явилося 25 малюків. У селі також розвивається інфраструктура: працює клуб, спортивні секції (волейбол, баскетбол), а в минулому році організували свою футбольну команду, встановили спортивні тренажери на вулиці. Не забувають і про вуличне освітлення, за два роки встановлено 70 ліхтарів» –  з гордістю розповідає Микола.

«Непогано йдуть справи і з фінансуванням, в селі працюють підприємства, які й, власне, не дають «впасти» селу. Левову частку бюджету села складають податки від сільськогосподарського підприємства «Промінь», крім цього, воно додатково виділяє на розвиток села 100 тис. грн. Тому село стає справжнім магнітом для молодих людей, що шукають заробіток. У 2004 році підприємство почало займатися тваринництвом, яке й стало основною його діяльністю. СТОВ «Промінь» у 2012 році отримало всеукраїнське визнання, ставши лідером галузі за надоями молока в Україні», –  продовжує Микола.

«Ферми «Промінь» – це племінні репродуктори з розведення елітних порід корів. Тут утримуються корови породи голштин, які мають високу продуктивність. Свого часу закупали корів по всій Україні, потім штучно осіменяли їх уже на місці. Нині на підприємстві вже 3–4 покоління чистокровного голштину. Є «дитячий садочок» для телят віком від народження до 2-х місяців. Через 4–5 год після народження їх вивозять у спеціальний будиночок, де вони весь час перебувають на відкритому повітрі, навіть узимку. Молоко, воду та корми отримують чітко за графіком, й навіть знають, коли приїде «молочне таксі» (як ми тут називаємо транспорт з кормами), виглядаючи своїх годувальників. Корми всі свої, тут вирощують кукурудзу і люцерну на силос та сіно. Також є власний комбікормовий завод, де виробляють комбікорми з сої, кукурудзи і макуху. Технологію відгодівлі запозичили в американців, завдяки цьому вдалося отримати 12195 л молока на корову за лактацію. Починаючи з 2004 року, поголів’я корів з 50-ти виросло до 1600 фуражних і 1380 дійних корів. Продуктивність виросла з 2–5 л на корову до 35. На сьогодні вал молока щодоби – 48–49 т. Це половина виробництва молока всіма господарствами області, разом узятими. Фахівці констатують, що це дуже висока продуктивність, якої не спостерігається ні в Центральній, ні в Східній Європі. Кажуть, така продуктивність корів – у США, Ізраїлі та Саудівській Аравії, але у виключно експериментальних об’єктах. Тож, важливо бачити, що не все в Україні гине, що є комплекси, які працюють достатньо ефективно»», – констатує Микола.

«У господарстві впроваджують передові технології, зокрема, вже діє унікальна для України і, навіть, Європи, доїльна установка «Карусель» – на 40 корів, також добудовують ще одну – на 80 корів.  Тут збудовано зерносховище, потужністю 22 тис. т, 4 теплиці – для вирощування ранніх овочів та розсади овочевих культур, на площі 4,5 га, введено в експлуатацію 3 овочесховища, потужністю 14 тис. т одночасного зберігання, реалізовано 7 інвестиційних проектів, зокрема, будівництво тепличного комплексу, площею 1,7 га ФГ «Органік системс» групи компаній «Агрофьюжн». Село Воєводське стало одним із перших, де зареєстрували режим спеціального рибного господарства, і почали займатися діяльністю в правовому полі. Завдяки цьому створені нові робочі місця. Порадам рибінспекції, тісній співпраці з ними у Воєводському завжди дуже раді. Як результат – відсутність браконьєрів. Видресирували народ, так би мовити. Спеціалісти-іхтіологи консультують щодо питань рибництва. Тож, за бажанням, тут досить роботи для наших випускників з різних спеціальностей», – додав Микола, який з гордістю, годинами може розповідати про рідне село і, тепер уже, рідне підприємство європейського типу, де працюватиме після отримання диплому магістра.

За прогнозами експертів, у найближчій перспективі більш затребуваними спеціальностями будуть аграрні. Тож, незважаючи ні на що, навіть у реаліях сьогодення, молоді є де прикласти свої знання і вміння. За молоддю – майбутнє села і не тільки, вони, молоді люди, зможуть зупинити занепад тваринництва, вони дадуть друге життя українському селу, яке з такою ніжністю описував у віршах наш Кобзар:

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом –

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

         Букалова Н.В, доцент кафедри ветсанекспертизи, гігієни продуктів

 тваринництва та патологічної анатомії імені Й.С. Загаєвського