Ще два місяці тому він був розвідником на фронті, побував  у найспекотніших місцях зони АТО. Він – це Гільмутдінов Даніїл Наільєвич, студент ветеринарного факультету. Неоголошена «гібридна» війна внесла корективи у його життя … У червні 2015 року, після отримання диплому «Бакалавр ветеринарної медицини», незважаючи на те, що вже мав родину – дружину Ольгу, з якою разом навчався, та дворічну донечку Даніелу, відразу ж записався добровольцем в АТО. Жодні аргументи щодо необхідності подальшого навчання в магістратурі, не подіяли … Він був непохитним, адже ТАМ помирали його друзі …

Хто ж він, наш герой-патріот?! Народився Даніїл 04 квітня 1990 року в м. Легніца (Республіка Польща). Батько – Наіль Рафаелович – військовий, мама – Галина Григорівна – лікар. У 1991 році сім’я переїхала в Україну, м. Черкаси. Навчався в ЗОШ № 33, яку закінчив у 2007 р. Строкову військову служба проходив у Білій Церкві (42 ОМБР) у 2009–2010 рр. У 2011 р. вступив до нашого унівепситету, на факультет ветеринарної медицини.

На початку липня 2015 року Даніїл уже був у навчальному центрі «Десна», отримав фахову військову кваліфікацію «розвідник 3-го класу». Для подальшої служби направлений в 17-ту ОТБР (м. Кривий Ріг), а звідти, 02 вересня 2015 року – зону АТО. На передовій, Даніїл воював 13 місяців, а тижневу відпустку отримав, щоб подати документи до магістратури БНАУ, адже мав велике бажання довчитися. За період служби виконував бойові завдання в «гарячих» точках Донбасу – на околицях Попасної (Луганська обл.), Зайцеве, Покровське, Константинівка, Артемівськ, Бахмут (Донецька обл.) та інших, про які й досі заборонено говорити. За час служби отримав звання старшого солдата та нагороди – дві грамоти «За сумлінне виконання службового обов’язку, високий професіоналізм, зразкову військову дисципліну» і «За зразкову військову службу, професіоналізм, майстерність та особистий внесок у захист України, її територіальної цілісності й недоторканості».

У середині жовтня 2016 року Даніїл демобілізувався. Він поступово звикає до мирного життя ... Нині Даня – студент з напряму підготовки «Ветеринарна медицина» ОКР «Магістр».

Що ми знаємо про військову розвідку? І все, і – нічого. Тобто, про її існування ми добре поінформовані, а ось про справи розвідників … Це й не дивно, – діяльність розвідки завжди, в будь-якій армії – таємниця за сімома  замками. І в цьому також її професіоналізм, коли розвідка знає про все і всіх більше, ніж про неї.

Готувати цей матеріал про свого студента складно, адже тут конфлікт інтересів. Мені хотілося розповісти нашій університетській спільноті якомога більше про героя (хоча Даня стверджує, що якщо вже йти добровольцем – нічого героїчного у тому немає), але ж розвідники діють за принципом «не світитися». Будь-яка інформація може нашкодити справі захисту Вітчизни. Втім, мені, своєму наставнику, він зробив невеличку поступку, відкривши маленьку шпаринку в щільній завісі таємничості військової розвідки. Даня – солдат з позивним «Курбаша», солдат військової розвідки, який цілодобово виконував бойові завдання. Його обличчя, ТАМ, у зоні бойових дій, було приховано за щільною балаклавою розвідника. Розмовляючи з ним, бачиш його погляд і ловиш себе на думці, що він надто уважний, це погляд не за роками мудрої і обережної людини. Спокійні жести та спокійні слова, а грамотно побудовані речення видають освічену особистість.

– Розвідник має бути митцем військового мистецтва, – наче прочитав і підтвердив мої думки співрозмовник. – А ще … уміти мислити нестандартно. Події на сході України стали для мене випробовуванням на зрілість, адже, попри всі вигадки і домисли, ми успішно та чесно робили свою справу. Військові розвідники, на відміну від десантників, артилеристів чи піхотинців на цій війні не мають чітко визначених позицій. Ми були всюди, обабіч «лінії фронту», і завжди непомітні. Особливо для ворога, оскільки розвідка – це очі й вуха командирів і штабу. І будь-яке командирське рішення завжди ухвалюється на підставі розвідувальних даних. Недаремно розвідка є основним видом бойового забезпечення, що окреслено бойовим статутом усіх армій світу. Щоб забезпечити точні дані про противника, часто-густо наші розвідники платили своєю кров’ю, а то й життям, викликаючи артилерійський вогонь на себе.

– Тяжко все забути, – зітхає. – У тих, хто розпочав цю війну, вона віртуальна. У нас дещо інше відношення. Ми землю свою захищаємо. Пафосно, не пафосно, але так воно і є. А ті – воюють на відстані. У них віртуальна війна. Вони натискають кнопку і навіть не розуміють, що сюди прилітає. Точніше, розуміють, але для них усі ці смерті, які тут, це так: о-па, є, у нас сьогодні мінус 10 «укрів», запишемо собі ... Для них – це змагання, –  сумно додає Даня.

–  У найкоротшіші терміни ми змогли перебудуватися під нюанси ведення цієї війни, – продовжив Даніїл. – По новому організована вся система ефективного використання та роботи розвідки, задіяні всі можливі засоби. Взагалі, людський фактор завжди на першому місці у виконанні завдання. І будь-хто з нас повністю віддає себе своїй справі. Все інше – на другому плані. Стати саме розвідником – це, мабуть, було моїм покликанням. Неможливо змусити людину виконувати завдання, йти майже на вірну смерть, коли вона цього не бажає, має сумніви у собі, своїх бойових друзях.

Так, переді мною, – наш студент, донедавна – звичайний солдат звичайного зведеного підрозділу розвідки, в якого швидко розвіялася «романтика війни» …

– Я впевнений у тому, що перемога – військова чи дипломатична – буде за нами, і згодом, після «війни», обов’язково дізнаємося імена та прізвища наших героїв-розвідників, у подробицях знатимемо їхні подвиги, вшануємо наших друзів-побратимів, які полягли за незалежність та недоторканість нашої України, – запевнив розвідник «Курбаша». А вони, розвідники, знають усе …

Н.В. Букалова, доцент, наставник 3 групи ФВМ 2011–2015 рр.